Уранорудні підприємства

автор: Олег Хоменко

Долину річки Жовтої з її притоками, зарослими очеретом і вербами за старих часів називали урочищем Жовті Води. Свою назву і річка, і долина отримали від запорізьких козаків через колір річкової води, яка у декількох місцях омивала виходи залізної руди, і яскраво-жовта фарба – продукт окислювання залізних руд – потрапляла у ріку. До неї виходили численні балки та байраки з непрохідними гаями. З усіх боків Жовті Води оточував безлюдний степ, покритий буйними травами. Ці місця належали до, так званого, Дикого поля. Урочище Жовті Води перебувало на перехресті Чорного шляху й дороги на Запоріжжя – Микитинського шляху, тому воно виявилося ніби між двох вогнів. З північно-заходу сюди часто приходили війська польських магнатів для лову селян-втікачів. З півдня нападали татари, що називали ці місця Сарису – жовта вода.

У 1648 р. 16 травня в районі урочища Князівські Байраки під Жовтими Водами відбулася битва з польськими військами, яка закінчилася повним розгромом ворога. Це була перша перемога українського народу у Визвольній війні 1648–1654 рр. З боку України в битві брало участь близько 20 тис воїнів, якими командував гетьман Богдан Хмельницький. Перші поселенці біля річки Жовтої з'явилися в середині XVII століття. За документами 1680 р. тут був розташований запорізький хутір (пізніше – село Жовте). В 1740 р. виникло ще декілька зимівок. Через 20 р. у них мешкало більше 200 чоловік, які займалися хліборобством і скотарством. Сама назва урочища дала назву першому рудникові Жовта Річка, який був розташований у цих місцях, а нині – це місто Жовті Води. Промислова експлуатація рудника в значних обсягах була розпочата 6 травня 1901 р. після закінчення будівництва залізничної гілки від селища Жовта Ріка до станції Жовті Води (довжиною 9,86 версти) на кошти франко-бельгійського гірничопромислового товариства «Жовта Ріка» з основним капіталом в 6 млн франків. Крім Весело-Іванівського, було ще чотири кар'єри з невеликими запасами й обсягами видобутку: Криворізького товариства, «Риндик і Ко», Брянського товариства, «Копилова й Колотті», що проіснували недовго.

На початку XX століття видобуток залізної руди на руднику був доведений до 24 млн пудів, що становило 4,4% від усього видобутку в Росії. У 1924 р. всі кар'єри були об'єднані в одне підприємство – рудник «Жовта Ріка». Відповідно до перспективного плану розвитку рудника в 1929 р. був закладений стовол шахти «Капітальна», а в 1934 р. вона видала перші тонни залізної руди. Це була одна із кращих шахт не тільки Криворіжжя, але й усього Радянського Союзу. Після закінчення Великої Вітчизняної війни, завдяки ентузіазму робітників і допомозі держави в короткий строк була введена в експлуатацію шахта «Капітальна», відновлені станція Жовта Ріка й залізнична гілка до станції Жовті Води. Вже в 1944 р. рудоуправління відправило на металургійні заводи країни 173,3 тис т залізної руди. Видобуток руди в 1950 р. зріс до 586,6 тис т, що склало 88% від рівня 1940 р. В 1945 р. були вперше виявлені ознаки зруднення уранових руд на Першотравневому та Жовторічанському родовищах. Видобуток уранових руд був розпочатий у 1946–1948 рр., а в 1951 р. уранова руда була вже добута при проходці виробок на шахті «Капітальна».

В Україні відомо декілька генетичних типів уранових родовищ. Близько 76% усіх покладів являють собою родовища альбітитового типу, 11% відносяться до пегматитових родовищ, 7% – до пісковикових, і решта 6% являють собою родовища конгломератного, бітумінозного та інших типів. Промислове значення зараз мають лише родовища альбітитового типу – натрій-уранові і пісковикового – гідрогенні. Промислові родовища урану метасоматичноготипу зосереджені в межах Кіровоградської металогенічної області, яка є складовою частиною провінції Українського кристалічного щита. У структурному плані Кіровоградська металогенічна область відноситься до однойменного геоблоку, західною межею якого є розлом Южно-Юугський, а східною – Криворізько-Кременчуцький розлом. Уранове зруднення в межі України має сировинну базу у вигляді детальних розвіданих 12 уранових ендогенних родовищ. Найбільші з них, що можуть бути відпрацьовані тільки підземним способом, розташовані в Кіровоградській області. У геологічному відношенні Кіровоградський район розрашований у межах одноіменного геоблоку українського щита, у його центральній частині. Будову району визначає великий Корсунь-Новомиргородський антиклінорій. У цілому положення Мічуринського, Сіверинського та інших родовищ східної частини Кіровоградського рудного району контролюються Кіровоградським розтином, а Ватутінського родовища – Звенигородсько-Ганівським розтином. Уранові мінерали в рудах представлені уранітом, настураном, бранеритом, кофінітом, гідроокислами і силікатами урану та урановими чернями. Розвідані і попередньо оцінені ресурси урану Кіровоградського району перевищують 100 тис. т, з яких близько половини оцінюються як високорентабельні (до $80 за кг урану). Прогнозні ресурси Кіровоградського уранового району оцінюються біля 200 тис. т.

Додатковою сировинною базою урану можуть бути запаси і ресурси екзогенно-епігенетичних родовищ урану (пісковиковий тип) в осадовому чохлі українського щита, розташовані у межах Дніпровського буровугільного басейну. Ці родовища придатні для видобутку урану найпрогресивнішим на теперішній час способом підземного вилуговування. З часу виявлення першого родовища цього типу – Девладівського у Софійському районі Дніпропетровської області. Дотепер у центральній і східній частинах Дніпровського басейну виявлено, розвідано і попередньо оцінено більше десяти родовищ і окремих покладів урану, подібних Девладівському. З них два – Девладівське і Братське, повністю відпрацьовані. У даний час найбільш підготовлені до розробки Садове, Сафонівське, Ново-Гурьївське, Сурське, Червоноярське родовища. Всі гідрогенні родовища України розташовані в правобережній її частині і локалізовані у водопроникних рихлих осадових утвореннях палеогену, сформованих як ерозійно-тектонічні депресії в докембрійськом кристалічному фундаменті. За цей час відбувався широкий розвиток і оптимізація способу підземного вилуговування на Девладівському, а далі на Братському (у Миколаївській області) родовищах. Доведена не тільки принципова можливість видобутку урану цим способом, але й визначена його висока економічна ефективність і, що не менш важливо в умовах України, визначені екологічні переваги перед традиційним гірничим способом видобутку урану. Собівартість урану, котрий видобувається на таких родовищах, суттєво нижча, ніж на ендогенних родовищах у альбітитах. Розвідані запаси і ресурси цього типу оцінюються на рівні 70 тис. т. Розвідувальні роботи різної детальності проведені на чотирьох родовищах (Сафонівському, Новогурівському, Сурському і Садовому). Розвідані запаси урану на цих родовищах становлять близько 8 тис. т. Родовища пісковикового типу за своїми розмірами відносяться до дрібних та середніх із запасами урану 1–3 тис. т. Дрібномасштабними прогнозними роботами у центрі та на сході Дніпровського буровугільного басейну визначені 12 площ, перспективних на виявлення родовищ і окремих покладів урану цього типу. На кожній з цих площ може бути відкрито 1–3 родовища урану. Крім того, у північно-західній і західній частинах Дніпровського басейну також можливе виявлення 5–7 нових родовищ урану.

Окрім названих промислових типів уранових родовищ в Україні існує реальна можливість виявлення родовищ нетрадиційного типу з багатими на вміст урану рудами. Геологічний прогноз свідчить, що на території України можуть бути відкриті гідротермальні жильні родовища та родовища типу «неузгідності». Жильне уранове зруденіння широко розвинене на українському щиті. Тут відомі перспективні Червоношатарське та Північно-Березнянське рудопрояви з вмістом урану в рудах від 0,2–0,7% до 4–6%. Всього відомо 75 рудопроявів жильних руд. Найперспективнішими щодо відкриття жильних родовищ є Казанківсько-Жовторіченський рудний вузол, Сквирсько-Тетієвський, Богуславський, Гайворонський і Вовчанський потенційно рудні вузли. Мінерально-сировинна база урану для атомної енергетики України в цілому задовольняє потреби промисловості, але структура сировинної бази потребує поліпшення за рахунок виявлення та підготовки до розробки якісніших (за вмістом урану) руд.